Фестиваль з прав людини

З 26 по 28 листопада

Сеанси о 18:00 і 20:00

ПРОГРАМА

26 листопада, п’ятниця, 18:00
Футбольний батько /Poland / Польща / 2008 / 29’ / Режисер: Міхал Йозвяк

Приз глядацьких симпатій VIІ Міжнародного фестивалю Docudays Ua

Мама померла в суботу на кухні…/ Україна / 2009 / 55’ Режисер: Максим Васянович

Головний приз творчого конкурсу VIІ Міжнародного фестивалю Docudays Ua

26 листопада, п’ятниця, 20:00

Бірма ВЖ – репортаж із закритої країни/ Данія / 2008 / 84’ /

Режисер: Андерс Естергорд

Озброєні маленькими камерами, відеожурналісти (ВЖ) у Бірмі є  таємними агентами, які передають новини із цієї закритої країни, незважаючи на загрозу ув’язнення і тортур. Їхній матеріал незаконно переганяють із Бірми і транслюють через супутник. 27-річний «Джошуа» стає тактичним лідером групи репортерів, коли у вересні 2007 року буддійські ченці піднімають повстання. Іноземним тележурналістам перебувати у країні заборонено, отже, всі надії покладаються лише на Джошуа та його команду. Саме завдяки їм увесь світ з екранів телевізорів дізнається про цю революцію. Урядова розвідка розуміє, що камера має надзвичайну владу, тож головною мішенню влади стають саме відеожурналісти.

Головний приз правозахисного конкурсу VIІ Міжнародного фестивалю Docudays Ua


27 листопада,  субота, 18:00

РЕТРОСПЕКТИВА ЯЦЕКА БЛАВУТА

Народився 1950 року в Заґуже Шльонському. 1982 року закінчив операторський факультет Кіношколи в Лодзі. Викладав у кіношколах Берліна, Ганновера, Торуні (Camerimage Film School) та Варшави (Школа режисерської майстерності Анджея Вайди).

Протягом 20 років понтифікату Яна Павла ІІ був оператором паломництв Папи Римського. Від 2003 року є членом Європейської кіноакадемії. З 2005 року – викладач міжнародних майстер-
класів документального кіно Dragon Forum. Лауреат численних премій.

Ненормальні 1990 / 75’ / Educational Film Studio, STO Films Ltd.

Повнометражний фільм про розумово відсталих молодих людей, що балансує на межі документалістики й ігрового кіно. У ньому показаний процес поступового зародження приязні між організатором «оркестру» та його підопічними, долання упереджень, бар’єрів. Автор мав на меті пробудити у глядачеві симпатію до «ненормальних» – назва фільму, звісно, іронічна.

Ця стрічка була відзначена численними нагородами, зокрема, Спеціальним призом за найбільш значущу мистецьку подію на Кінофестивалі ігрових фільмів у Гдині, Нагородою Дон Кіхота
– щорічною відзнакою Польської федерації дискусійних кіноклубів, FIPRESCI на фестивалі в Мангеймі, а також була висунута на здобуття Європейської кінопремії.

27 листопада,  субота, 20:00

Довга дорога додому / Росія / 2008 / 16’ /

Режисер: Александр Горєлік

Парадоксальні шляхи російської глибинки можуть привести до чогось важливого.

Александр Горєлік народився 1980 року в Благовєщенську (Росія). 2002 року переїхав до Санкт-Петербурга. Закінчив Санкт-Петербурзький державний університет кіно й телебачення.

Спеціальний приз Національної спільки кінематографістів України на VIІ Міжнародному фестивалі Docudays Ua

До болю / Польща / 2008 / 25’

Режисер: Марчін Кошалка

Це історія самотнього 53-річного психіатра, котрий живе зі своєю аж надто дбайливою матір’ю. Коли в його житті з’являється «інша» жінка, розпалюється конфлікт. Єва пробуджує чоловіка в
чоловікові, котрий багато років утримувався від сексу. Натомість його матір кричить: «Прокинься, тобі п’ятдесят три!» Він відповідає їй словами святого Павла: «Діти, шануйте своїх батьків, будьте слухняні. Батьки, не дратуйте своїх дітей, щоб вони не гнівались».

Хімія / Польща / 2009 / 58’

Режисер: Павел Лозіньскі

Пацієнти онкологічної клініки проходять курс хіміотерапії. Ми бачимо їхні обличчя так близько, ніби сидимо поруч на ліжку. Вони лежать парами і розмовляють. Їхні розмови захоплюють. Дивлячись на життя з іншої перспективи, з відстані, яка стає помітною в лікарні, розумієш, що воно цінне, наповнене сенсом, чарівне. Чому так пізно?

Павел Лозіньскі, режисер, сценарист і продюсер документальних та художніх фільмів. Народився 1965 року у Варшаві. Закінчив Кіношколу в Лодзі, факультет режисури. Лауреат престижних
нагород фестивалів у Борнхольмі, Парижі, Ляйпцигу та Кракові.

28 листопада, неділя, 18:00

Сергій Буковський народився 1960 року в Башкирській АРСР. Вивчав режисуру в Київському державному інституті театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого. Понад десять років працював на Українській студії документальних фільмів. Документальний 9-серійний телефільм «Війна. Український рахунок» (2003) було відзначено Національною премією України імені Тараса Шевченка. Народний артист України (2008). Завтра свято (1987), «А нічка темная була…» (1988), Сон (1989), Дах (1990), Знак тире (1992), Дислокація (1992), Пейзаж. Портрет. Натюрморт (1993), На Берлін! (1995), Десять років відчуження (1996), Міст (1999), Вілен Калюта. Реальне світло (2001), Terra Vermelha (Червона Земля) (2001), Війна. Український рахунок (2002—2003), Назви своє ім’я (2006), Живі (2008).

Дах 1990 / 20’

На Волині у монастирі XVI століття розташований притулок для літніх людей. Але живутьтут і душевно хворі, й колишні злочинці… Здається, автори лише фіксують буденне життя, спостерігаючи за його повільним плином. А перед нами – метафора системи цінностей соціалізму, заявленої в декларації місцевої завідувачки – чи то Ельзи Кох, чи то «Берії у спідниці»: «Социализм – это учет! Сделал доброе дело – запиши!»

Гран-прі «Золотий голуб» МКФ (Ляйпціґ, Німеччина, 1990); «Дні незалежного кіно» (Аугсбурґ, Німеччина, 1992)

Знак тире 1992/ 52 ‘

Суб’єктивно-приватний кінотекст «Знак тире» сприймається як об’єктивний документ епохи, справжнє свідоцтво про той час, коли він був створений-пережитий. Автор (чи ліричний герой) рефлексує з приводу подій різного історичного масштабу. Фільм побудований за принципом монтажу вільних асоціацій: наприклад, від спогадів про померлу бабусю і роздумів про «час бабусь» – до образуВіри Холодної як утілення ідеї вічної жіночності, а відтак – до проблем
міжетнічних конфліктів. Новий принцип роботи із зафіксованою на плівці реальністю заявлений уже в назві цього фільму, адже тире тут трактується як знак, що сполучає дати народження та смерті.

Гран-прі МКФ Artsalon (Потсдам, Німеччина, 1992); Гран-прі МКФ Mediawave (Дьор, Угорщина, 1993); Приз «Памяти ушедших мастеров» (Єкатеринбург, Росія, 1992); Спеціальний диплом критики МКФ (Санкт-Петербург, Росія 1993); Диплом журі МКФ (Ніон, Швейцарія,
1992); Диплом журі МКФ (Амстердам, Нідерланди, 1992); INPUT – Міжнародний симпозіум громадського телебачення (Нант, Франція, 1998)

28 листопада, неділя, 20:00

Стираючи Девіда/ Велика Британія / 2009 / 80’

Режисер: Девід Бонд

Девід Бонд живе в країні, де стежать за кожним кроком кожної  людини. Він вирішує з’ясувати, як багато знають про нього приватні компанії та уряд, тож провокує встановлення над собою нагляду, а потім намагається зникнути. Це рішення назавжди змінює все його життя. Залишивши вагітну дружину й малу дитину, він вирушає у жахливу подорож, а за ним, через державні бази даних, стежать двоє безжальних приватних детективів. Ця ситуація змушує його зрозуміти значення недоторканності приватного життя – та її втрати.

Девід Бонд – режисер, продюсер та сценарист документальних фільмів, рекламних роликів і короткометражних фільмів. 2004 року закінчив Met Film School і відтоді працював над різноманітними кінопроектами на соціальні й політичні теми. «Стираючи Девіда» – його перший повнометражний документальний фільм. Девід Бонд разом зі своїм творчим партнером Ешлі Джонс керує компанією Green Lions, яка зараз працює над кількома проектами, зокрема, новими повнометражними документальними фільмами і циклами радіопередач для BBC. Крім того, він пише книжку про свій досвід утікача.

Тел. для довідок 714-0103